Шлюб

Батьки хвалилися старшими дочками, а Саші зовсім не приділяли уваги. Поскребыш (розповідь).

Наша героїня була четвертою дитиною в сім’ї. Ігор Вікторович та Ольга Григорівна дуже хотіли хлопчика. Коли Ольга ходила вагітною четвертою дитиною, сусідки, в один голос, стверджували, що у неї народитися пацан.

Жінки говорили, що безпомилково можуть дізнаватися стать дитини за формою живота мами і її поведінки. Ігор Вікторович мріяв про спадкоємця і навіть придумав йому ім’я. Він хотів назвати сина Олександром, але доля розпорядилася інакше.

У родині народилася дівчинка. Батько був сумний і зовсім не хотів вибирати ім’я для дочки. Так і з’явилася в родині Олександра.

Батьки вирішили більше не експериментувати, і Саша залишилася крайньою дитиною. Бувало, що мати так її і називала — поскребиш. Спочатку, дівчинка ображалася, але коли вона трохи подорослішала і сама стала читати книги, то дізналася, що нічого зневажливого в цьому слові немає.

Але від цього дівчинці було не легше. Книги в житті Саші теж зіграли двояку роль. З одного боку дівчинка росла розумною і навіть без допомоги старших сестер, на яких мати перекинула виховання Олександри, дівчинка процвітала в навчанні.

Саша була відмінницею, і як часто буває, в школі після третього класу, діти її стали недолюблювати. До того ж, через постійне читання книг у дівчинки зіпсувався зір, і Саша стала носити окуляри. У той час не було такого розмаїття оправ для окулярів.

Це зараз, правильно підібрана оправа, може надати шарму і внести якусь родзинку в образ дівчини. А тоді, школярі дражнили Сашу через цю особливість. Нових суконь у Саші майже ніколи не було.

Треба віддати належне дівчинці, вона розуміла, що сім’я живе не багато, і доношувала одяг старших сестер. Траплялося таке, що поки плаття доходило до Саші, його вже встигали паплюжити всі три сестри. Дівчинка навчилася шити.

На шкільну форму вона пришивала білу мереживну оборку і плаття вже не виглядало пошарпаним. Старші сестри дівчинки швидко подорослішали. Біля будинку постійно кружляли женихи.

Батько дівчаток працював у гарячому цеху скляного заводу і тому рано пішов на пенсію. Чоловік часто сидів на вулиці з мужиками. Хлопці, приходячи, гуляти зі старшими дочками, завжди надавали Ігорю Вікторовичу повагу.

Вони заходили до мужиків в альтанку, і привітавшись, як би звітували перед Ігорем Вікторовичем, розповідаючи куди вони сьогодні відправляться. – Ось подивіться, які красуні у мене виросли. А імена, як я підібрав.

У кого ще в родині живе віра, надія і любов — хвалився перед друзями Віктор, зовсім забувши про молодшу Сашка. Звичайно, йому завжди в душі хотілося сина і злість від свого фіаско, він часто зривав на Олександрі. Йшли роки, старші дочки встигли швидко вийти за чоловік, а до моменту закінчення Олександрою школи, вже і розлучитися.

У дівчаток народилися дітки. Коли на світ з’явився перший онук, радості Ігоря Вікторовича не було меж. Чоловік, як би перескочивши через Сашу, знову дарував ласку дітям, але вже не дочкам, а онукам.

Саша, закінчила з відзнакою школу і вступила до престижного інституту. Дівчинка переїхала вчитися, а потім і залишилася жити в Москві. Здавалося, що її зникнення з сім’ї, ніхто навіть не помітив, життя провінційної сім’ї йшла за давно написаним сценарієм.

Дівчина влаштувалася на роботу і зустріла, там вже не молодого чоловіка. Сергію на той момент було сорок років, він так само як і Саша мав проблеми із зором, та ще й із зайвою вагою. Від цього Сергій комплексував і його спілкування з протилежною статтю не складалося.

Дві добрі душі знайшли один одного і у них вийшла дуже дружна, міцна сім’я. Дівчина навіть не підозрювала, що батьки Сергія дуже заможні люди. Грошей в родині було стільки, що тепер робота сприймалася Олександрою, як засіб від нудьги і спілкування з навколишнім світом.

Через рік у Саші народилася, дочка. Олександра поспішила порадувати батьків. Жінка зателефонувала на домашній стаціонарний телефон.

– Алло, тату, у тебе тепер є внучка. – У мене їх п’ять-відповів п’яним голосом Ігор Вікторович і в цей момент Телефонний зв’язок обірвався. Олександра спробувала передзвонити, але на іншому кінці ніхто не брав трубку.

Вже пізніше вона дізнається, що батько був напідпитку і зовсім не хотів образити свою дочку. Він не встиг домовити, телефонний апарат впав на підлогу і розбився. У той час стільниковий телефон був не в кожній родині, і з вини зв’язку траплялося не мало подібних конфузів.

З того дня минуло більше п’яти років. Сашу добре прийняли в сім’ї чоловіка, вона вперше відчувала, таку любов і турботу близьких. Про свою колишню сім’ю Олександра згадала, зустрівши на вулиці свою старшу сестру.

Це здається не ймовірним, адже Москва величезне місто, одного разу, побачивши тут людину, ти можеш більше ніколи не зустріти його знову. – Надя, сестричко, Чи ти це? – одернула проходить жінку Олександра. – Саша, рідна, куди ж ти пропала ? Ми хотіли зв’язатися з тобою, але ніяких контактів не збереглося.

Надія розповіла, що приїхала в Москву, щоб дістати ліки для мами. Вона була хвора, сім’я витратила на лікування багато грошей, але видимих зрушень не було. В ситуацію втрутився чоловік Олександри.

Від одного його дзвінка в міську лікарню, де лежала мама Саші, все заворушилося. У запасах знайшлося ліки, консиліумом лікарів був уточнений діагноз і лікування стало давати результат. Олександра, не гаючи часу, вилетіла в рідне місто, щоб у важку хвилину підтримати родичів.

Через місяць Саша вже прогулювалася з мамою по алеях парку, поруч з міською лікарнею. – Як же я тебе люблю, мій поскребишек вимовила Ольга Григорівна, стискаючи руку дочки. Прошу підтримати канал лайком і підпискою! Мені це дуже важливо ! З повагою Ваша Юля!Карта каналу може бути цікаво: В’язниця (розповідь).
Підслухана розмова (розповідь).

Related posts

Leave a Comment